Онуки

Мої чужі діти. Розповідь

Я вийшла заміж і через рік подружнього життя отримала вирок лікарів: “вірогідність того, що ви зможете завагітніти і виносити дитину, дорівнює 1% на тисячу”… Як жити далі?! З чоловіком мріємо про дітей! Що робити? Чому це випало на мою долю? Я завжди мріяла про велику і дружну сім’ю! Як сказати про це чоловікові? Як він поставиться до цього, захоче залишитися зі мною?Такі думки роєм проносилися в голові, поки я йшла з клініки, а серце стискалося від болю. Будинки, розмова з чоловіком вийшов спокійним.Звичайно, він засмучений, але шанс-то є! Нехай маленький, але є! Та й медицина не стоїть на місці, а ще можна і усиновити дитину.

Через півроку чоловіка перевели працювати в інше місто. Збори, суєта переїзду трохи нас заспокоїли і відвернули. Нове місто, нові враження не давали нам розслабитися і впасти у відчай.

Одного разу, піднімаючись по сходах, біля своєї двері бачу два окатих грудочки. Дві замурзаних дівчатка сидять біля батареї, притиснувшись один до одного.- Дівчатка, що ви тут робите?!- А ми тут живемо…- Де “тут”? На сходах?- Немає.

Ось тут, у цій квартирі.І показують ручкою на сусідську двері. А там – крик і шум, пісні.

Я вже одного разу намагалася закликати наших питущих сусідів до тиші, але вони закривали двері перед моїм носом. Ось, виявляється, які у нас сусіди. П’ють.

А на дітей їм наплювати. А дівчатка сидять, як два нахохлившихся горобчика. Їх же не можна тут залишити, холодно.

Відвела їх до себе. Помила й нагодувала, а у сусідів все ще “веселощі”.Порадившись з чоловіком, вирішили дівчаток вкласти спати, а вранці буде видно.

Серед ночі пролунав стук у наші двері, крики, шум.Виявляється, у сусідній з нами квартирі сталася пожежа. Ми схопили дівчаток, спішно згребли в сумки важливі речі, документи та вибігли на вулицю.

Пожежники вже приїхали, і все швидко загасили. Слава Богу, інші квартири не постраждали, наша теж ціла і неушкоджена, тільки смерділо димом, жах як. Але в квартирі наших питущих сусідів задихнулися чотири людини і серед них – батьки дівчаток.

І як же тепер малятка будуть одні? Сиротами залишилися? Є у них родичі? Через місяць з’ясовується, що родичів у них немає, і ми з чоловіком вирішили удочерити. https://s3.nat-geo.

ua/images/2019/5/15/bdc552944ba040a780138a2972bc4726.max-1200×800.jpghttps://s3.

nat-geo.ru/images/2019/5/15/bdc552944ba040a780138a2972bc4726.max-1200×800.

јрдТак діти знову знайшли родину, а ми – дітей. Зараз дівчаткам 11 і 13 років, вони зміцніли й розквітли. У нас дружна і щаслива сім’я.
Мої чужі рідні доньки, такі улюблені і красиві – стали мені рідніша за всіх на світі.

Related posts

Leave a Comment